Трансформація штурмових військ та формування Об’єднаних сил швидкого реагування Збройних Сил України: доктринальні засади, ефективність та перспективи розвитку

Abstract

Анотація В умовах трансформації характеру сучасної війни та переходу до високоінтенсивних бойових дій особливої актуальності набуває пошук нових організаційних форм застосування військ. Війна росії проти України продемонструвала критичну потребу у формуванні спеціалізованих сил, здатних ефективно діяти в умовах прориву оборони, ведення штурмових дій у складній міській та укріпленій місцевості, а також швидкої адаптації до змін тактики противника. У цьому контексті створення штурмових військ Збройних Сил України постає як стратегічно важливий елемент розвитку сучасної моделі ведення війни та підвищення спроможностей сил оборони держави. У статті здійснено комплексне наукове обґрунтування стратегічної правомірності та доцільності створення штурмових військ Збройних Сил України як окремого функціонального утворення, а також проаналізовано новий етап їх розвитку, започаткований рішеннями Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України у липні 2026 року щодо оновлення вищого військового керівництва та початку глибокої трансформації війська. Окрему увагу приділено Указу Президента України від 10 липня 2026 року № 592/2026 “Про нарощування спроможностей Збройних Сил України”, яким передбачено створення у складі Сухопутних військ Збройних Сил України об’єднаних сил швидкого реагування, що поєднують штурмові підрозділи, безпілотні системи, артилерію та інші засоби для дій на найважливіших напрямках, з опрацюванням питання щодо їх подальшого визначення як окремого роду сил. Проаналізовано еволюцію тактики противника у 2022–2025 роках та доведено, що рішення щодо формування штурмових військ є випереджальним, асиметричним і системно обґрунтованим. Визначено ефективність бойового застосування штурмових підрозділів на прикладі ключових оперативних епізодів, зокрема Курської операції 2024 року. Обґрунтовано принцип комплектності застосування (“не даємо людей без засобів”), нормативне визначення порядку застосування, цикл “підготовка – бойове застосування – відновлення”, добровільний принцип комплектування та заходи з відновлення довіри особового складу до системи управління штурмовими підрозділами. Сформульовано основні перспективи розвитку штурмових військ та Об’єднаних сил швидкого реагування у середньостроковій та довгостроковій перспективі. Виявлено проблеми, з якими стикається противник унаслідок появи штурмових військ Збройних Сил України. Визначено ключові переваги, які отримує Україна від запровадження цього роду військ. Здійснено паралелі із прецедентом Сил безпілотних систем як аналогічним стратегічним рішенням, що підтвердило свою обґрунтованість з часом. Подальші дослідження доцільно зосередити на розробленні доктринальних підходів до інтеграції Об’єднаних сил швидкого реагування у єдину систему міжвидових операцій, а також на формуванні моделей їх ресурсного, технологічного та кадрового забезпечення. Матеріали статті можуть бути корисними для органів державної влади та сектору безпеки і оборони, військового керівництва, наукових установ, аналітичних центрів, а також фахівців у сфері воєнного планування та розвитку перспективних спроможностей Збройних Сил України. Abstract In the context of the transformation of modern warfare and the transition to high-intensity combat operations, the search for new organizational forms of force employment has become increasingly relevant. The Russian-Ukrainian war has demonstrated the critical need for the establishment of specialized forces capable of effectively conducting breakthrough operations, assault actions in complex urban and fortified environments, and rapidly adapting to changes in enemy tactics. In this context, the creation of the Assault Forces of the Armed Forces of Ukraine emerges as a strategically important element in the development of a modern warfare model and the enhancement of the state’s defense capabilities. The article provides a comprehensive scientific substantiation of the strategic legitimacy and expediency of establishing the Assault Forces of the Armed Forces of Ukraine as a separate functional formation, and analyses the new stage of their development initiated by the decisions of the President of Ukraine – Supreme Commander-in-Chief of the Armed Forces of Ukraine taken in July 2026 concerning the renewal of the senior military leadership and the launch of a deep transformation of the armed forces. Particular attention is paid to Decree of the President of Ukraine No. 592/2026 of 10 July 2026 “On Enhancing the Capabilities of the Armed Forces of Ukraine”, which provides for the establishment, within the Ground Forces of the Armed Forces of Ukraine, of Joint Rapid Response Forces combining assault units, unmanned systems, artillery and other assets for operations on the most important axes, together with consideration of their further designation as a separate branch of forces. The evolution of enemy tactics during 2022–2025 is analyzed, proving that the decision to form the Assault Forces is proactive, asymmetric, and systemically justified. The effectiveness of assault units in combat operations is determined through the analysis of key operational episodes, including the Kursk operation of 2024. The principle of completeness of employment (“no personnel without assets”), the normative regulation of employment procedures, the “training – combat employment – recovery” cycle, voluntary manning and measures to restore the trust of personnel in the command system of assault units are substantiated. The main prospects for the development of the Assault Forces and the Joint Rapid Response Forces in the medium- and long-term perspectives are formulated. The challenges faced by the enemy as a result of the emergence of the Assault Forces of the Armed Forces of Ukraine are identified. The key advantages gained by Ukraine through the introduction of this branch of forces are determined. Parallels are drawn with the precedent of the Unmanned Systems Forces as a similar strategic decision that has proven its validity over time. Further research should focus on the development of doctrinal approaches to integrating the Joint Rapid Response Forces into a unified system of joint operations, as well as on forming models for their resource, technological, and personnel support. The materials of the article may be useful for public authorities and the security and defense sector, military leadership, research institutions, analytical centers, as well as specialists in military planning and the development of prospective capabilities of the Armed Forces of Ukraine.