Проблема визначення злочину агресії у вітчизняному законодавстві та міжнародному праві

Abstract

Анотація Проблема визначення агресії в міжнародному та національному законодавстві залишається однією з найбільш дискусійних у сучасній правовій науці. Попри наявність численних нормативно-правових актів, світове співтовариство досі послуговується визначенням агресії, ухваленим Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 році. Проте це визначення, хоча й має універсальний характер, на практиці виявилося юридично слабким і не охоплює сучасних форм агресивних дій, таких як інформаційна, кібер- чи гібридна війна. Актуальність теми зумовлена необхідністю оновлення правових механізмів реагування на новітні загрози міжнародній безпеці, що проявляються у неоголошених, асиметричних конфліктах. Метою дослідження є аналіз нормативно-правових підходів до визначення понять “агресія” та “війна” у міжнародному та українському законодавстві, а також виявлення прогалин, які ускладнюють кваліфікацію дій агресора. Методологічну основу становлять порівняльно-правовий та контент-аналіз нормативних актів, міжнародних угод, рішень міжнародних судових інституцій і наукових досліджень у галузі права. У статті досліджується проблема відсутності єдиного та уніфікованого визначення поняття “агресія” в українському законодавстві, що ускладнює як правозастосовну практику, так і нормотворчий процес у сфері протидії злочинам проти миру та безпеки людства. На основі аналізу міжнародних правових актів, чинного законодавства України та судової практики з 2014 року виявлено ключові суперечності у вживанні термінів “агресія”, “агресивна війна”, “збройна агресія” та “акт агресії”. Показано, що міжнародні норми права, зокрема резолюція ГА ООН 1974 року та Римський статут МКС, не враховують сучасних форм гібридної війни, таких як кібератаки та інформаційні операції, що ставить під сумнів ефективність їх застосування до реалій російсько-української війни. Автор робить висновок про необхідність уніфікації термінології у національному праві, розширення кола суб’єктів відповідальності за злочин агресії та ініціювання Україною вдосконалення міжнародних норм для адекватного реагування на розв’язання війни країнами-агресорами. Практичне значення дослідження полягає у формулюванні рекомендацій щодо гармонізації українського законодавства з нормами міжнародного права, уточненні кримінально-правових норм та розробленні сучасного визначення агресії, яке враховуватиме реалії гібридної війни проти України. Abstract The problem of defining aggression in international and national legislation remains one of the most debated issues in contemporary legal science. Despite the existence of numerous regulatory legal acts, the global community still relies on the definition of aggression adopted by the United Nations General Assembly in 1974. However, this definition, although universal in nature, has proven to be legally weak in practice and fails to encompass modern forms of aggressive actions such as information warfare, cyber warfare, or hybrid warfare. The relevance of this topic is driven by the need to update legal mechanisms for responding to new threats to international security, which manifest in undeclared, asymmetric conflicts. The aim of the research is to analyse the regulatory and legal approaches to defining the concepts of “aggression” and “war” in international and Ukrainian legislation, as well as to identify the gaps that complicate the qualification of the aggressor’s actions. The methodological basis consists of comparative legal and content analysis of regulatory acts, international agreements, decisions of international judicial institutions, and academic studies in the legal field. The article explores the problem of the absence of a unified and standardised definition of the term “aggression” in Ukrainian legislation, which complicates both law enforcement practice and the legislative process in the field of countering crimes against peace and the security of mankind. Based on an analysis of international legal acts, the current legislation of Ukraine, and judicial practice since 2014, the key inconsistencies in the use of the terms “aggression,” “aggressive war,” “armed aggression,” and “act of aggression” are identified. It is shown that international legal norms, in particular the 1974 UN General Assembly resolution and the Rome Statute of the ICC, do not account for modern forms of hybrid warfare, such as cyberattacks and information operations, which casts doubt on the effectiveness of their application to the realities of the russian-Ukrainian war. The author concludes that there is a need to unify terminology in national law, expand the range of entities liable for the crime of aggression, and for Ukraine to initiate the improvement of international norms to enable an adequate response to wars launched by aggressor states. The practical significance of the research lies in formulating recommendations for harmonising Ukrainian legislation with international legal norms, clarifying criminal law provisions, and developing a modern definition of aggression that reflects the realities of hybrid warfare against Ukraine.