Рекомендації щодо порядку укладання перемир’я (мирної угоди) під час збройного конфлікту: український досвід

Abstract

Анотація Тривала збройна агресія російської федерації проти України поставила перед Україною виклики, які виходять за межі суто військового протистояння. Виснаження ресурсів, гуманітарні кризи, міжнародний тиск та очікування суспільства формують об’єктивну потребу в обґрунтуванні та структуруванні підходів до укладання перемир’я або мирної угоди. У цьому контексті постає необхідність створення чітких, науково обґрунтованих рекомендацій щодо поетапного процесу переходу від активної фази бойових дій до стійкого миру. Стаття має особливу актуальність, оскільки інтегрує національний досвід, міжнародне гуманітарне право та практики мирного врегулювання інших збройних конфліктів, формуючи практичну “дорожню карту” дій для українських суб’єктів безпекової політики. Метою публікації є розроблення рекомендацій щодо порядку укладання перемир’я (мирної угоди) під час збройного конфлікту, враховуючи світовий та український досвід. Під час підготовки статті застосовано комплексний методологічний підхід. Використано методи системного аналізу, порівняльно-правового аналізу, історичного узагальнення та індуктивної логіки. Значну роль відіграли аналіз міжнародних нормативно-правових документів, практичних прикладів мирних угод, а також оцінка сучасної воєнно-політичної ситуації в Україні. У статті визначено та розмежовано поняття “перемир’я” та “мирна угода” у контексті міжнародного права. Розкрито їхню правову природу, механізми укладення, ключові параметри, а також проаналізовано можливі ризики та переваги кожного з інструментів у сучасних умовах. Автори запропонували структурований 12-етапний алгоритм укладання перемир’я або мирної угоди. Особлива увага приділяється ролі міжнародних посередників, безпекових гарантій, а також механізмів моніторингу виконання угоди. Представлено інституціональні, військові та політичні рішення, які можуть бути адаптовані залежно від розвитку ситуації. Результати дослідження можуть бути корисними для військових, урядовців, дипломатів, аналітиків, дослідників у сфері міжнародного права, а також для міжнародних організацій, які залучені до процесу врегулювання збройних конфліктів. Стаття має практичне значення для розроблення офіційних позицій України у мирних перемовинах, створення нормативно-правової бази для імплементації домовленостей, забезпечення безпеки на деокупованих територіях та інтеграції України до міжнародних безпекових структур. Ухвалення такої поетапної стратегії дозволить Україні уникнути імпровізацій у критичний момент ухвалення рішень і гарантувати як власну безпеку, так і стійкий постконфліктний розвиток. Abstract The Russian Federation's prolonged armed aggression against Ukraine has presented Ukraine with challenges that go beyond purely military confrontation. Resource depletion, humanitarian crises, international pressure, and public expectations create an objective need to justify and structure approaches to concluding a ceasefire or peace agreement. In this context, there is a need to develop clear, scientifically sound recommendations for a phased transition from active combat to lasting peace. The article is particularly relevant because it integrates national experience, international humanitarian law, and practices of peaceful settlement of other armed conflicts, forming a practical “road map” of actions for Ukrainian security policy actors. The purpose of the article is to develop recommendations on the procedure for concluding a truce (peace agreement) during an armed conflict, taking into account global and Ukrainian experience. A comprehensive methodological approach was used in the preparation of the article. Methods of systematic analysis, comparative legal analysis, historical generalization, and inductive logic were used. The analysis of international regulatory and legal documents, practical examples of peace agreements, and an assessment of the current military-political situation in Ukraine played a significant role. The article defines and distinguishes between the concepts of “ceasefire” and “peace agreement” in the context of international law. It describes their legal nature, mechanisms of conclusion, key parameters, and analyzes the possible risks and advantages of each of these instruments in the current conditions. The authors propose a structured 12-step algorithm for concluding a ceasefire or peace agreement. Particular attention is paid to the role of international mediators, security guarantees, and mechanisms for monitoring the implementation of the agreement. The article proposes institutional, military, and political solutions that can be adapted depending on how the situation develops. The results of the study may be useful for the military, government officials, diplomats, analysts, researchers in the field of international law, as well as for international organizations involved in the process of resolving armed conflicts. The article has practical significance for the development of Ukraine's official positions in peace negotiations, the creation of a regulatory framework for the implementation of agreements, ensuring security in de-occupied territories, and Ukraine's integration into international security structures. The adoption of such a phased strategy will allow Ukraine to avoid improvisation at critical moments of decision-making and guarantee both its own security and sustainable post-conflict development.